Страшні звуки – це найбільший страх?
Налякати людину звуком можливо завдяки тому, що звук має свій особливий нейронний шлях в мозку, який проходить від слухової кори через таламус прямо в мигдалину.
Якщо зір дозволяє нам побачити загрозу і підготуватися до неї, то звуки тим і лякають, що не дають нам такої можливості. Шелест листя, далекі кроки – це викликає тривогу, створює ситуацію, на яку ми не знаємо, як реагувати, адже ми ще не побачили загрозу і не знаємо, що це.
Сам звук дуже швидко обробляється людиною, тому гучний звук може змусити будь-кого миттєво здригнутися. Вплив певної музики на людину дуже вміло використовують кіношники у фільмах жахів. Певний аудіо супровід створює певний настрій для глядача. Музиканти зазначають, що є навіть певні прийоми, які дозволяють створювати музику, яка викликає тривогу. Наприклад, це дві ноти, які дисонують між собою з певним інтервалом. Вони викликають реакцію боротьби чи бігу.
Однак не менш важливий контекст ситуації, в якій ви чуєте звук. Крім того, страх звуків не може бути універсальним страхом для всіх людей ще й тому, що не у всіх випрацюваний рефлекс страху перед одними й тими ж звуками. Також слід не забувати, що дехто взагалі може не чути звуки через проблеми зі здоров’ям.
Соціальне передавання страху
Страхи народжуються з особистого досвіду. Наприклад, з пережитого болю чи інформаційного досвіду – через історії. Але людина також може навчитися боятися через страхи інших людей. Науковці називають це соціальним передаванням страху. Під час описаного вище дослідження з рожевим квадратом і зеленим колом, за учасником експерименту спостерігала інша людина.
Після проведення дослідження людина, яка спостерігала за експериментом, зайняла крісло учасника експерименту. В процесі було зафіксовано, що попри те, що до цієї учасниці не застосували електрошок та моторошні звуки, але показували по черзі коло та квадрат, її тіло проявило ознаки страху. Це був прояв соціального передавання досвіду.
8 вроджених ворожнеч
Страх – це те, чому людина навчається, зустрічаючи з обставинами, які, як здаються їй, можуть бути небезпечні для її життя. Всього можна виділити 8 унікальних вроджених ворожнеч, які в ході еволюції стали такими, які викликають у нас паніку:
- Біль
- Ізоляція
- Поява чогось невідомого, аномального, того, що відрізняється від загальноприйнятої норми
- Хвороба
- Раптовий рух
- Асфіксія
- Падіння
- Втрата дієздатності
Знання про ці вроджені ворожнечі вміло поєднують творці фільмів жахів. Вони об’єднують в єдиному образі кілька категорій страхів, створюючи в такий спосіб найжахливіших злодіїв у світі кіно.
Нема мигдалини – нема проблем?
Як ми зазначили, важливу роль у зародженні і проживанні страхів належить саме мигдалині. А що як її не існує? Науковцям траплялися люди, які мають дуже рідкісну генетичну хворобу, що обумовлює відсутність мигдалини. Через це звичайні для нас вроджені страхи не є страхами для цих людей. Людина без мигдалини не може визначати, що загрожує її життю. Саме тому довгий час науковці вважали таких пацієнтів без мигдалин свідченням того, що без мигдалини ми не здатні відчути страх. Але згодом було проведено експеримент, який все змінив.
Експеримент, який розповів про найбільший страх всіх людей
Науковцям відомо, що підвищення рівня вуглекислого газу в крові підвищує рівень страху, тривоги та паніки. У США пацієнтка без мигдалини погодилася на експеримент, під час якого вона мала б вдихати концентрований вуглекислий газ. Під час дослідження її мозок розтлумачив підвищення рівня вуглекислого газу в крові як прояв асфіксії, що є однією з 8 вроджених ворожнеч для людини. Науковці очікували, що пацієнтка як зазвичай не відчує страху, але вперше за своє життя вона пережила це відчуття. Пацієнтка відчула дуже яскраву емоційну реакцію, не маючи мигдалини, і це суперечило попереднім висновкам науковців.
Протягом наступного року вчені США знайшли в Німеччині ще двох пацієнтів з рідкісними хворобами та дисфункцією мигдалини. З ними провели той самий дослід, що й з американською пацієнткою. Їхня реакція була такою ж самою. Вчені встановили, що реакція боротьбі чи бажання втікати у пацієнтів з дисфункцією мигдалини була викликана нейронами, що відчули вуглекислий газ в еволюційно старіших складових мозку – в середньому мозку та стовбурі мозку, які контролюють первородні фізіологічні функції.
Після досліджень з людьми з дисфункцією мигдалини аналогічні дослідження провели з контрольною групою здорових людей. Науковців здивувало, що вони проявили не таке яскраві фізіологічні прояви страху.
Згодом дослідники прийшли до висновку, що мигдалина дійсно відіграє важливу роль у виявленні небезпеки поза організмом людини, намагаючись контролювати реакцію на ці небезпеки. Але якщо мова йде про внутрішні небезпеки (як трапилося під час вдихання вуглекислого газу), мигдалина навпаки пригнічує рефлекс страху. Під час дослідження зі здоровими людьми учасники знали, що вони беруть участь у контрольованому волонтерському дослідженні, тому їхні мигдалини сигналізували, що зовнішньої безпеки немає.
Саме ці дослідження стали відповіддю. З’ясувалося, що для того, щоб налякати будь-яку людину не потрібно впливати на неї через її зовнішні страхи. Найстрашнішим для людини є підвищення рівня вуглекислого газу в крові через неконтрольовану людиною зовнішню небезпеку (утоплення, примусове занурення людини у воду, примусове вдихання вуглекислого газу тощо).