Захоханість і вірність

 ❤ Як наука пояснює закоханість і вірність? ❤

    Мовою науки, любов - це стародавній коктейль із нейропептидів - молекул, якими нейрони "спілкуються" між собою. З точки зору еволюції, любов - це поведінка, що сприяє появі й збереженню почуттів, які, в свою чергу, допомагають розмножуватись і виживати.

     Дослідниця Гелен Фішер з американського Інституту імені Кінсі вважає, що любов та формування пар надовго виникли одночасно з прямоходінням - 4 мільйони років тому. Наші праматері кочували саваною та лісами Африки та мусили носити дитинчат на руках, а не на спині. Тому вони потребували допомоги і захисту, і успішно виживали лише ті, хто утворив пару. Професор Данбар також вважає, що любов виникла як спосіб утримання біля себе захисника. Але результати його досліджень вказують, що моногамія і прив'язаність з'явилися значно пізніше - 1,8 мільйонів років тому. Тим не менше, любов - досить старе явище. Закоханість можна побачити в мозку, чим науковці активно займаються. Романтичне кохання активує ділянки, що задіяні у винагороді та залежності, задоволенні й щасті, прив'язаності та батьківстві. Любов є поведінкою, орієнтованою на мету - бути разом із певною людиною. Тож, мозкові потрібен природній допінг для досягнення цієї мети. І робить це допамін. В лугових полівок, наприклад, формування пари зумовлює утворення додаткових рецепторів допаміну. Їх стає на 50% більше.  

    "Закоханість схожа на залежність від кокаїну", - каже Кет Ван Кірк, клінічний сексолог зі США. Що більше часу закохані разом, то більші почуття, а розлука викликає розпач і біль. Молекули, що роблять нас закоханими, це той самий допамін - нейромедіатор винагороди та ухвалення рішень. Крім нього - окситоцин, гормон прив'язаності, оргазму та лактації, а ще серотонін, молекула щастя та сміху, ендорфіни - внутрішні наркотики, що дарують ейфорію та знеболення, стресові молекули норепінефрин та адреналін, і навіть фактор росту нервів. Чим більше було окситоцину в крові коханців на початку стосунків, то довше вони тривали, показав дослід. Довготривалі стосунки можуть давати деяким людям таке ж підкріплення і винагороду, як і закоханість на початку. Втім, стосунки, що тривають довго, вже не є джерелом стресу - його місце посідає прив'язаність. "Такий чужий, а раптом - неминучий"

     Нова людина, нові стосунки - це стрес, страх та цікавість. Еволюція подбала про те, щоби ми долали цей страх - неофобію - і не були аж надто вибагливими. Як?

    По-перше, закоханість блокує ділянки мозку, залучені в негативні емоції та критичні соціальні оцінки. Любов справді сліпа. По-друге, кохання нам дає винагороду за спробу зближення: всі ці нейромедіатори серотонін, допамін, окситоцин - і допамагає долати соціальну відстань між чужими людьми.

    По-третє, стрес через новизну сам по собі запускає програму "Закоханість" у мозку та тілі. Гормони кортизол та норепінефрин роблять людей бентежними, безсонними, з мокрими долонями, розширеними зіницями і серцем, що рветься з грудей, позбавленими апетиту, але здатними запам'ятати кожну деталь. Ці ознаки закоханості добре відомі з художньої літератури.

    Та крім цього, стрес викликає викид окситоцину в жінок - мозок хоче захиститись від стресу та болю. А окситоцин - то вже молекула прив'язаності і довіри. Науковці навіть радять робити перші побачення не романтичними, а екстремальними - взяти разом урок серфінгу чи полізти на дах. Хвилююче заняття та випадкові доторки рук сприятимуть окситоциновому приливу. 

  Музика із романтичними словами налаштовує нас на любовний настрій. В досліді молоді самотні жінки були більш схильні до знайомств, якщо вони слухали фонову ліричну музику в очікуванні на експеримент.

    Прослуховування сумної музики, що часто супроводжує закоханість чи розрив, науковці вважають корисним. Така музика викликає почуття ностальгії, радше ніж печалі; мозок знаходить втіху в уяві нових історій, ми відчуваємо емпатію і полегшення.

    А от залицяльний спів у птахів, знову ж таки, винагороджує їхній мозок допаміном так само, як кохання, шоколад, гроші та наркотики в людей.